Відомі біологи

Гіппократ
(бл. 460 р. до н. е. - бл. 370 р. до н.е.)

Давньогрецький лікар Гіппократ став першим ученим, який, відкинувши марновірство і містику, поставив медицину на наукову основу. Його праведливо називають "батьком медицини".

Гіппократ став справжнім реформатором древньої медицини. Він першим підійшов до неї як до науки. У хвороб, вважав він, є природні причини. Про них можна дізнатись, вивчивши будову і життєдіяльність людського організму. В своїх трудах Гіппократ глибоко і детально розглянув найрізноманітніші галузі медицини. Правильному харчуванню присвячений труд Гіппократа "Дієта при гострих захворюваннях". Він був прекрасним хірургом, добре розумівся на анатомії. Знав і застосовував для лікування більше двохсот лікарських рослин.

Гіппократ жив у часи Перикла, був сучасником Сократа і Платона, лікував від уявного безумства філософа Демокрита.

Гіппократ сформулював моральний кодекс лікаря, норми його поведінки.

Перша заповідь лікаря, за Гіппократом, звучить: " Не зашкодь!"

Аристотель
(384 р. до н.е. - 322 р. до н.е.)

Аристотель вплинув на весь подальший розвиток наукової і філософської думки. Його твори стосувалися практично всіх галузей знання того часу. 

Великий енциклопедист древності Аристотель став одним із засновників біології як науки, вперше узагальнивши біологічні знання, які були накопичені до нього людством. Найвизначніші труди Аристотеля з біології - "Історія тварин", "Про частини тварин", "Виникнення тварин". Зокрема, в "Історії тварин" Аристотель першим в історії науки розробив систематику тварин. Він розділив їх на дві великі групи: тварини з кров"ю і безкровні. Цей поділ приблизно відповідає поділу на хребетних і безхребетних.

Аристотеля називають "батьком зоології". Він вивчив більш ніж 500 видів тварин, описав їхній зовнішній вигляд і будову, спосіб життя і поведінку. Цікавила Аристотеля і проблема походження життя. За своє життя він зробив для науки значно більше, ніж було зроблено за ряд наступних століть.

Клавдій Гален
(бл.130 - бл.200)

В своїх трудах прославленому вченому і лікарю Древнього Риму Клавдію Галену удалось закласти теоретичні основи медицини і анатомії на п"ятнадцять століть уперед. Рукописи Галена зайняли майже 500 сувоїв (довгих смуг пергаменту, згорнутих в трубку). Із 400 робіт до нас дійшло лише біля сотні. Найбільш знамениті твори Галена - "Про призначення частин людського тіла" і "Про анатомію". В одному із своїх творів він описав біля 300 м"язів людини, багато з них - вперше. Гален довів, що не серце, а головний і спинний мозок є "осереддя руху, чуттєвості і душевної діяльності".
    Клавдій Гален поклав початок аптекарській науці - фармакології. Їй він присвятив цілих 11 творів. Він навчав, як витягувати з рослин активні речовини. "Галеновими препаратами" до цього часу називають настойки і мазі, приготовані певним способом.

Ібн Сіна (Авіценна)

(980 - 1037)

Ібн Сіна ( латинизоване ім"я - Авіценна) - один з найбільших лікарів, дослідників природи, філософів середньовіччя. Він зумів узагальнити і звести воєдино знання в галузі анатомії і медицини, які були накоплені людством за багато століть. Всього Ібн Сіна написав більше 450 трудів, із яких до нашого часу дійшло тільки 274. Найбільшу славу приніс йому багатотомний труд "Канон лікарської науки". З XII по ХVII століття майбутні лікарі багатьох країн Сходу і Заходу вивчали ази своєї науки по "Канону". В "Каноні лікарської науки" Ібн Сіна висловив припущення, що захворювання можуть викликатися якимись найдрібнішими істотами, які псують воду, передають хворобу. Він перший звернув увагу на заразливість віспи, визначив відмінності між холерою і чумою, описав проказу, відділивши її від інших захворювань, вивчив ряд інших захворювань.

Уільям Гарвей
(1578 - 1657)

Скорочуючись, серце приводить у рух кров. По судинах вона пробігає по всьому тілу. Але до XVII століття навіть вчені не мали уявлення про цю істину, сьогодні загальновідому. Велике наукове відкриття - відкриття кровообігу - здійснив англійський лікар і біолог Уільям Гарвей. 

Провівши величезну роботу з дослідження кровообігу, Гарвей прийшов до висновку, що центром кровообігу є не печінка, як вважав Гален, а серце.

Серце рухає кров по замкнутому колу. Артерії несуть "досконалу і живильну" (як писав Гарвей) кров від серця, а вени повертають в серце "виснажену і непридатну" кров. Кров рухається по кругам. Цих кругів два. По великому кругу кров обходить все тіло. В малому крузі кров рухається між серцем і легенями. Наука того часу ще не мала ніякого уявлення про кисень і його роль в організмі. Гарвей вважав, що кров проціджується через легені для охолодження.

Не кожному видатному біологу і лікарю при житті зводять пам"ятник. Гарвей був удостоєний такої честі. Пам"ятник йому було поставлено в Королівському коледжі лікарів у Лондоні.

Антоні Ван Левенгук
(1632- 1723)

Першою людиною, яка заглянула в таємничий світ мікроорганізмів, став голландський дослідник Антоні Ван Левенгук. Талановитий самоучка, що не отримав ніякої освіти, він проводив свої дослідження з виготовленим власноруч мікроскопом дуже ретельно і детально і не без гордості заявляв: "Я намагаюсь вирвати світ з під влади марновірства і направити його на шлях знань і істини." 

Левенгук шукав своїх анімалькулів ("анімалькулюс" - по-латині "звірятко") всюди: в гнилій воді, в твані каналів, у власній ротовій порожнині. Він не знав тоді, що всіх цих анімалькулів буде вивчати та наука, яку він започаткував своїми спостереженнями - мікробіологія.

Серед численних відвідувачів, які приїжджали до нього, щоб залучитися до таємниць природи і подивитися на дивовижних "звіряток" були англійська королева і російський цар Петро І.. Після цього відвідування Петро І привіз у Росію мікроскоп.

Левенгук так і ввійшов в історію як один з найбільших експериментаторів свого часу. За 6 років до смерті він написав пророчі слова, прославляючи експеримент: "Варто утриматися від міркувань, коли говорить досвід".

Карл Ліней
(1707- 1778)

Нещодавно минуло 300 років із дня народження одного з найславетніших учених світу - шведського біолога Карла Ліннея. 

До XVIII століття вчені і любителі природи виконали величезну роботу, по всьому світу збираючи і описуючи рослин і тварин. Але орієнтуватись в накопиченому ними океані відомостей ставало дедалі важче. Узагальнив і систематизував ці знання шведський натураліст Карл Ліней. Він заклав основи сучасної систематики.

Щоб "розкласти по поличках" величезну кількість описів рослин і тварин, необхідна була якась одиниця систематики. Такою одиницею, спільною для всього живого, Ліней зробив вид. Другим крупним досягненням Лінея стало встановлення ієрархії систематичних груп. Схожі види він об"єднав у роди, схожі роди - в ряди, ряди - в класи. Людину ( яку він назвав "людиною розумною", Homo sapiens) Ліней досить сміливо для свого часу помістив в клас ссавців, ряд приматів, разом з мавпами.

Величезну роботу проробив учений за все своє життя. Він не тільки описав біля 10 тис. видів, але і сам відкрив біля 1,5 тис. із них. Його ім"я назавжди залишилось в латинських назвах описаних ним тварин і рослин.

Едвард Дженер
(1749- 1823)

    Сьогодні більшість людей звикли до того, що найважчі і найнебезпечніші хвороби можна попередити за допомогою простого щеплення. Але кілька століть тому людство було майже беззахисне перед епідеміями різних захворювань. Перших успіхів в боротьбі з ними добився англійський лікар і натураліст Едвард Дженер. За допомогою відкритого ним щеплення від віспи було врятовано життя мільйонам людей.

Після багатьох успішних спроб щеплення Дженер надрукував брошуру, в якій він офіційно заявив про своє відкриття. Але йому і його послідовникам довелось витримати ще немало нападок і критики. Противники вакцинації говорили, що захищатися в такий спосіб від віспи - значить намагатися уникнути Божої волі. Проте необхідність боротьби з хворобою змушувала людей все ширше застосовувати дженерівський спосіб. Уже в кінці ХVIII ст. вакцинація стала застосовуватись в англійській армії і на флоті.

Ще багато років після смерті Дженера віспа забирала людські життя. В 1910 р. Від цієї хвороби загинула, наприклад, велика російська актриса Віра Комісаржевська. Але щеплення проти віспи неухильно скорочувало число жертв хвороби, і в 1977 р. було відмічено останній випадок захворювання чорною віспою.

Жан Батист Ламарк
(1744 - 1829)

Французький учений Жан Батист Ламарк став першим біологом, який спробував створити струнку і цілісну систему теорію еволюції живого світу. Не оцінена сучасниками, через півстоліття його теорія стала предметом гарячих дискусій, які не припиняються і в наш час.

Найважливішою працею Ламарка стала книга "Філософія зоології", яка вийшла в 1809 році. В ній він виклав свою теорію еволюції живого світу. Всіх тварин Ламарк розподілив на шість рівнів (або, як він говорив, градацій) за складністю їх організації. Далі за всіх від людини стоять інфузорії, ближче за всіх - ссавці. При цьому, всьому живому притаманне устремління розвиватись від простого до складного, просуватися по "східцях" угору. В живому світі постійно відбувається плавна еволюція. Ламарк вважав, що організми змінюються не випадково, а в певному напрямку. По Ламарку, наприклад, якщо клімат стає холоднішим, у всіх звірів починає відростати довша шерсть, яка передається потомству. Дарвін пізніше вважав, що найважливіші випадкові зміни. Серед звірів можуть бути екземпляри з густою і з рідкою шерстю. Але при похолоданні клімату виживуть і дадуть потомство лише екземпляри з густою шерстю. Так діє природний відбір.

Але саме з появою еволюційної теорії Дарвіна у 1859 році почалось відродження ламаркізму. Ламаркісти створили цілу наукову школу, доповнюючи дарвінівську ідею відбору і "виживання найбільш пристосованого" більш благородним з людської точки зору "прагненням до прогресу" в живій природі.

Жорж Кюв"є
(1769 - 1832)

Про французького зоолога Жоржа Кюв’є говорили, що по одній-двох кісточках викопної тварини він може точно відтворити весь її вигляд. Кюв’є став фундатором науки про викопних тварин і рослин - палеонтології.
    З другої половини XVIII ст. вчені Англії, Франції і інших країн Європи все частіше знаходили викопні останки якихось тварин і рослин, зовсім не схожих на сучасні. В пресі висловлювались різноманітні здогадки про походження викопних останків. Потрібно врахувати, що в той час майже всі учені не сумнівались у тому, що живі організми були одного разу створені Богом і з того часу залишались незмінними. Така наукова теорія отримала назву креаціонізму (від латинського "creatio" - створення).

 На відміну від інших учених Кюв"є не сумнівався, що ці знахідки - останки саме вимерлих тварин і рослин. Він зібрав багато таких знахідок, описав їх і систематизував. В 1812 році вийшов його 4- томний труд "Дослідження викопних кісток". Але Кюв"є залишався при цьому креаціоністом, і щоб пояснити послідовну зміну форм тваринного світу на Землі, він висунув теорію катастроф. Пізніше його учні розвинули теорію катастроф в теорію повторних божественних Сотворінь.

Чарльз Дарвін
(1809 - 1882)

Англійський учений Чарльз Дарвін зумів створити теорію розвитку живого світу, яка стала основою біологічної науки ХХ століття.

В 1859 році був виданий основний труд всього життя Дарвіна. Він був названий за традиціями тієї епохи багатослівно: "Походження видів шляхом природного відбору або виживання благо сприятливих порід в боротьбі за життя". В перший же день розійшовся весь тираж цієї книги - 1250 екземплярів, що для тих часів для наукового твору було нечувано. В 1868 році був видана друга фундаментальна праця Дарвіна, а саме двохтомник "Видозміна домашніх тварин і культурних рослин". Цю книгу зазвичай розглядають як доповнення до "Походження видів..."

 В "Походженні видів..." Дарвін не став детально зупинятися на походженні людини. В 1871 році він випустив окрему роботу "Походження людини і статевий відбір", де розглянув це питання. Висунута в ученні Дарвіна ідея про походження людини від тварин завжди зустрічала найбільше заперечень. Сам Дарвін писав про це: "З жалем думаю я, що основний висновок цього твору про те, що людина походить від менш досконалої органічної форми, буде багатьом не до смаку. Але ж неможливо заперечувати, що ми походимо від дикунів."

Грегор Йоган Мендель
(1822 - 1884)

Грегор Йоган Мендель став фундатором учення про спадковість, творцем нової науки - генетики. Але він настільки випередив свій час, що на протязі його життя, хоч його роботи і були опубліковані, ніхто не зрозумів значення його відкриттів. Лише через 16 років після його смерті учені заново прочитали і осмислили написане Менделем.

Мендель ставив свої досліди по успадкуванню з покоління в покоління різноманітних ознак на звичайному горосі. Наукова добросовісність заставила Менделя розтягти свої досліди на цілих вісім років. Він не тільки встановив закономірність успадкування ознак, але й дав цим фактам блискуче пояснення. Від кожного з батьків зародкова клітина успадковує по одному "спадковому задатку" (пізніше їх назвуть генами). Кожний із задатків визначає якусь ознаку, наприклад, червоне забарвлення квітів. Якщо в клітину попадають одночасно задатки, що визначають червоне і біле забарвлення, то проявляється тільки один із них. Другий залишається прихованим. Щоб знову проявився білий колір, необхідна "зустріч" двох задатків білого забарвлення. Згідно теорії ймовірностей, в наступному поколінні це відбудеться один раз на кожні 4 комбінації.

І нарешті, Мендель зробив висновок, що відкриті ним закони поширюються на все живе, так як "єдність плану розвитку органічного життя поза всяким сумнівом".